Марина Пасічник, жителька Малої Токмачки – села на лінії фронту біля Оріхова – знає, як війна може повністю змінити життя. Директорка місцевого будинку культури залишилась без улюбленої роботи і була змушена з чоловіком та дітьми виїжджати подалі від постійних обстрілів до Запоріжжя.
Після вимушеного переїзду захоплення бісероплетінням, на яке досі не вистачало часу через роботу та хатнє господарство, стало для Марини своєрідною терапією, а згодом перетворилося в основне джерело доходу родини.
Марина Пасічник разом зі своєю командою створює і продає прикраси ручної роботи з бісеру під брендом AMIRANI. Завдяки старанній творчій роботі, небайдужому підходу і гарним відгукам залучає все більше нових клієнтів. А брошки та кольє її авторства користуються попитом не лише в Україні, а і за кордоном.
Про перші дві російського вторгнення, вимушений переїзд до Запоріжжя та історію успіху власної справи Марина Пасічник розповіла «Першому Запорізькому».
Звичне і щасливе життя перекреслила війна
Різноманітні творчі заходи, організація роботи гуртків, виступи з пісенним ансамблем – таким донедавна було життя Марини Пасічник. До повномасштабного вторгнення вона десять років очолювала будинок культури у рідному селі Мала Токмачка, де жила з чоловіком та двома дітьми.
«Коли мене питали, ким працюю, то завжди казала: … і директором теж. Костюми шила, декорації робила, дорослими та дитячими гуртками займалась. З нашим колективом співала, їздили на фестивалі. Було дуже насичено», – розповідає Марина.
Марина Пасічник до повномасштабного вторгення десять років очолювала будинок культури у селі Мала Токмачка, що на Оріхівщині
У переддень 24 лютого 2022 року вона планувала поїхати на улюблену роботу і, як завжди в цей час, готуватися у будинку культури до організації свята 8 березня. Початок повномасштабної війни розбив усі плани.
«Ми вранці з сусідкою-колежанкою прийшли на роботу, якраз була запланована репетиція. А нам кажуть: почалась війна. Ми були в такому шоці! Ми проходили інструктажі з техніки безпеки. Ми знаємо, як себе вести під час землетрусу чи пожежі. А що треба робити, коли починається війна?, – Марина Пасічник згадує, якими розгубленими тоді були з колегами. – Це просто шок, що в 21-му столітті ми маємо переживати цей жорстокий абсурд».
Жителі Малої Токмачки вже з першого дня вторгнення відчули не лише відлуння бойових дій з-під Гуляйполя та Пологів, але і ворожі «прильоти» по рідному селу. А тому швидко згуртувались у поміч військовим, які приїхали на захист Запорізької області – зупиняти просування ворога.
«Ділились теплим одягом. З дівчатами шили хлопцям балаклави. Моя знайома в’язала їм шерстяні шкарпетки. Також облаштували пункти харчування, – описує ті дні Марина. – Нічого так не згуртовує людей, як сумісне щастя чи горе. Нас, на жаль, об’єднало горе».
Населений пункт за лічені кілометри від лінії фронту постійно перебуває під обстрілами ворога – з перших днів вторгнення і до сьогодні. Капітально відремонтований у 2019 році будинок культури, в якому працювала Пасічник, ще зовсім необжитий після пандемії коронавірусу, у 2022 році російська армія розбомбила вщент. Така ж доля спіткала школу, дитячий садок, лікарню, підприємства, будівлі виправної колонії і чимало житлових будинків.
У Малій Токмачці з перших тижнів війни не стало електропостачання, зв’язку та газу. Готувати їсти доводилося на мангалі.
«3 квітня 2022 року ми не планували виїжджати. Адже нікому не хочеться залишати свій дім. Казала чоловіку, що будемо сьогодні саджати город. Але подзвонив двоюрідний брат і вмовив виїжджати – заради дітей. Того ж дня склали їжу, яку щойно приготували на мангалі, зібралися, взяли кішку, яка напередодні народила кошенят, і поїхали, – так Марина Пасічник згадує виїзд з Малої Токмачки, – Сподівалися, що ось-ось і зможемо повернутися додому».
Рукоділлям директорка будинку культури почала займатись ще у 2018 році. Перші замовлення Марина почала отримувати в рідній Малій Токмачці – від учительок шкоди, куди ходили діти. Також її прикраси продавали в одному з салонів краси в районному центрі. Але за роботою в будинку культури та хатнім господарством багато часу приділити захопленню бісероплетінню не було. Для Марини Пасічник все змінилося після вимушеного переїзду з Малої Токмачки до Запоріжжя – з власного приватного будинку в квартиру, в яку дозволили заселитися зовсім чужі люди.
«Вони надали житло, де наша родина жила два роки. Я дуже вдячна цим людям, які проявили до нас таке співчуття. Це тоді вони були для нас чужими, а сьогодні – вже майже як рідні», – ділиться Марина.
У перший рік війни, втративши улюблену роботу, рукоділля спочатку стало для неї своєрідною терапією, а згодом перетворилося в основне джерело доходу родини – створення і продаж прикрас ручної роботи з бісеру під брендом AMIRANI.
«Під час переїзду я зібрала всі мої матеріали для бісероплетіння. Було просто шкода залишати під бомбам всі ці запаси, на які я витратила тисячі гривень. Не китайського виробництва, а найкращої якості. У мене були і намистини Swarovski і дорогущий бісер, фурнітура, – ділиться Марина. – Тому вже у Запоріжжі, залишившись без роботи, сиділа у чотирьох стінах і шила, шила, шила. Так і підвищила рівень своєї майстерності. За цей час мої роботи набули кращого вигляду та якості».
У грузинській міфології Амірані (в перекладі – дитя сонця) був напівбогом, який нагадує класичного Прометея. Він ніс світло людям і був за це покараний. «Я сама трошки дитя сонця, люблю все позитивне, люблю нести світло. Крім того, AMIRANI співзвучно з моїм ім’ям», – пояснює вибір назви засновниця бренду.
З травня 2023 року Марина Пасічник почала брати участь у ярмарках місцевих виробників у ТРК City Mall і показувати на широкий загал результати своєї роботи. Цього року з колегами з ярмарку вже демонструвала свої прикраси на аналогічних заходах у Києві.
«А зараз зі своїми помічницями готую партію прикрас, які відправлю у Канаду, Торонто. Там дівчата створити простір українських майстрів. І мене майстрині із Запоріжжя порекомендували до участі, – ділиться Марина. – По-перше, вийти на міжнародний ринок – це одна з моїх мрій, яка вже стала ближче. По-друге, серед клієнтів, в основному, буде українська діаспора. Я хвилююсь, але зараз у піднесеному настрої!».
За словами Марини, для неї такий зв’язок з українцями за кордоном є дуже важливим. Своєю роботою вона може продемонструвати: попри війну, обстріли і вибухи, ночівлю за двома стінами у коридорі, відключення світла – Запоріжжя живе далі.
Ексклюзиви ручної роботи: майстриня втілює найрізноманітніші ідеї
Марина Пасічник розповідає: щоб мати результати у такій справі, потрібно не боятися був активною та просувати свою продукцію у соціальний мережах.
«Переїзд до Запоріжжя змусив мене вийти зі своєї, як-то кажуть, мушлі. Спілкуватися з новими людьми, знайомитися з фотографами, брати участь у спільних проєктах. Мої прикраси одягали на моделей під час зйомок, а потім відмічали у соціальних мережах. Все більше людей дізнавалися про мене, пропонували нову співпрацю, зокрема – в інших містах. Співпрацювала з запорізькою блогеркою: робили з нею розіграш української броші», – ділиться своїми кроками Марина Пасічник.
Поступово завдяки соціальним мережам, участі в ярмарках та «сарафанному радіо» AMIRANI вдавалося залучати все більше нових клієнтів і формувати базу постійних замовників.
У майбутньому Марина зі своїми колегами, які займаються рукоділлям, планує орендувати та облаштувати власну крамницю із декількома відділами, де можна буде придбати вироби ручної роботи: прикраси, мило, в’язані іграшки та інше. Такого простору у Запоріжжі якраз і не вистачає. Що важливо, підкреслює майстриня, такий магазин буде цікавий саме їхній цільовій аудиторії – людям, які люблять продукцію хенд-мейд. Єдине, що заважає реалізації ідеї, це нестабільна безпекова ситуація у Запоріжжі.
Наразі ознайомитися з прикрасами ручної роботи AMIRANI і замовити їх можна на сторінці у соціальній мережі. Також Марина Пасічник розмірковує про створення власного сайту або сторінки на сайтах електронної комерції. Крім того, її вироби також можна придбати в деяких салонах краси у Запоріжжі.
Для створення прикрас, розповіла Марина Пасічник, використовує якнайбільш якісні матеріали, які по замовчуванню не можуть бути дешевими. У її арсеналі – кришталеві намистини, японський та чеський бісер. Використовує гіпоалергенну фурнітуру, з якою прикраси можна буде довго носити і не хвилювати за якість. В індивідуальних замовленнях майстриня намагається розкрити весь потенціал прикраси і за бажання клієнтки також додає люксові кристали (зокрема, камені Swarovski), циркони, натуральні перли, перламутри, коштовний бісер тощо.
Мінімальна вартість прикраси ручної роботи може складати 400-450 гривень. Найдорожча роботи Марини – собівартістю 3800 гривень – була створена спеціально для участі в конкурсі у 2018 році.
«Я розумію, що мої прикраси не є дешевими. Бо вони зроблені з якісних матеріалів та на вищому рівні. Саме тому я не хвилююся щодо замовлення для Канади», – ділиться майстриня.
Матеріал: Перший Запорізький 4.11.24